Україна стоїть на шляху побудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому забезпечуються пріоритети загальнолюдських цінностей. Тобто, вона претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка іде у своєму розвитку шляхами пріоритетності прав людини і верховенства закону.
Здійснені в Україні масштабні перетворення пов’язані зі змінами в економічній, соціальній та політичній сферах, формуванням у громадян держави принципово нових ціннісних орієнтацій та установок, призвели до перебудови державних інституцій та вимагають від юридичної науки якісно нових досліджень державотворчих процесів.
В зазначених умовах корінних соціально-економічних перетворень у державі зростає необхідність забезпечення належного громадського порядку, особистої безпеки громадян та громадської безпеки. Громадянам необхідна впевненість у безпеці і власній, і своєї сім’ї, і свого майна.
Закономірні процеси демократизації суспільства та держави, утвердження в громадській свідомості нових поглядів на права і свободи особистості отримали своє закріплення в Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
В цих умовах охорона громадського порядку, забезпечення реальної безпеки громадян, боротьба з різними видами злочинності – першочергове завдання сьогодення. Ігнорування проблем, пов’язаних з охороною громадського порядку, як основного показника цивілізованості, може привести лише до одного – руйнування самої держави як суспільного утворення. Проблема ускладнюється й тим, що Україна пережила зміну соціальних формацій, що внесло деякий хаос і у суспільне життя і у свідомість громадян. Міцний та стабільний громадський порядок обов’язково стане передумовою економічного та соціального розвитку, а також політичної стабільності.
Відтак, проблеми охорони громадського порядку набувають особливої актуальності та потребують, спеціального дослідження у контексті здійснення адміністративної реформи. Слід зазначити, що ця проблема ще не стала предметом розгорнутих наукових досліджень, особливо щодо вивчення адміністративно-правових відносин в сфері охорони громадського порядку.
Отже, відсутність системного та комплексного дослідження адміністративно-правових відносин в сфері охорони громадського порядку, необхідність впровадження дійових форм його охорони та законодавчого унормування, а також відсутність належного наукового забезпечення діяльності спеціальних органів виконавчої влади по охороні громадського порядку обумовлює актуальність теми дослідження, її теоретичну та практичну важливість.
Розбудова в Україні сучасної правової держави, що ґрунтується на гуманістичних традиціях європейської спільноти, спонукає вчених-юристів до подальшого вивчення та впровадження у повсякденну діяльність правових норм та інституцій, притаманних сучасному цивілізованому світу. І хоча на становлення українського законодавства впливають різні правові сім’ї, балансування між тенденціями не завжди стає корисним для подальшої оптимізації нормативно-правового закріплення стосунків, що виникають в українському суспільстві. Інколи законодавчі акти мають суто декларативний характер і не впливають на процеси, які відбуваються в державі. Водночас норми інших нормативних актів, які були прийняті ще у часи Радянського Союзу, морально застаріли. На тлі правового нігілізму широких верств населення, бездіяльності й безвідповідальності бюрократичного апарату норми Конституції України залишаються тим ідеалом, для досягнення якого недостатньо прийняття того чи іншого новітнього нормативного акта; у цьому контексті необхідним є як узгодження галузей чинного законодавства, так і подальше зростання правосвідомості населення. Тільки за таких умов можлива побудова в Україні правової гуманістичної, соціально спрямованої держави[1].
Забезпечення в країні належного громадського порядку, який відповідає вимогам сучасного періоду, є однією з функцій держави, в здійсненні якої важлива роль відводиться органам внутрішніх справ, для яких у відповідності з їх правовим положенням забезпечення громадського порядку в країні є одним з основних завдань [7].
В існуючій юридичній літературі до теперішнього часу ще не склалась єдина думка стосовно питання поняття “громадський порядок”. Одні автори ототожнюють його з поняттям правопорядку чи порядком суспільних відносин, інші розуміють під громадським порядком певну поведінку людей в громадських місцях, треті пов’язують це поняття з громадськими відносинами, які забезпечують створення нормальних умов для діяльності громадян, підприємств, установ, організацій .
Звернення до норм конституційного законодавства не дозволяє зробити певного висновку про те, що необхідно розуміти під громадським порядком і на кому лежить обов’язок по охороні та забезпеченню громадського порядку.
Порівняння кримінального законодавства та адміністративного законодавства в сфері посягання на громадський порядок проведене за принципом аналогії дає змогу стверджувати, що в поняття громадського порядку законодавець вкладає різний зміст. Як вже зазначалося вище, в науковій літературі також існують різні думки щодо поняття громадського порядку.
Слід зважити і на те, що в теорії права існує більш вузьке поняття громадського порядку як визначеної частини суспільних відносин, які складаються в сфері суспільно-політичного життя та побуту. Проте, його зміст в достатній мірі не визначений та викликає різні точки зору на його тлумачення.
В той же час, визначення поняття “громадський порядок” має не тільки теоретичне, але й суттєве практичне значення.
По-перше, адекватне визначення поняття громадського порядку, його місця та значення в державному будівництві необхідно для вирішення ряду проблем правового регулювання суспільних відносин.
По-друге, це вимагається для вирішення питання про ступінь суспільної небезпеки посягання на громадський порядок та їх правової кваліфікації. Так, наприклад, в одних випадках за дії, що порушують громадський порядок, законом передбачена кримінальна відповідальність, а в інших – адміністративна. У ряді ж випадків за порушення громадського порядку вживаються заходи громадського впливу – обговорення в колективах і т. п.
І, по-третє, єдине і загальновизнане визначення поняття громадського порядку має важливе значення при вирішенні питань про розподіл компетенції державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій в сфері охорони громадського порядку.
Базуючись на діючому законодавстві, а також, відштовхуючись від спрямованості правоохоронної діяльності державних органів, доцільно узагальнити поняття “громадський порядок” та визначити систему його понять.
Ряд суспільних правопорушень та відповідальність за їхнє здійснення знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі, але найбільший блок суспільних правопорушень законодавцями радянського періоду було закладено до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» (КУАП). Проте згадаємо: адміністративне право, – це галузь права яка обслуговує управлінські відносини. Тобто виходить що всі правопорушення які розглянуті в КУАП – це правопорушення громадян проти адміністрації. А може правопорушення адміністрації проти громадян? Відповідно, цілі блоки норм КУАП на сьогодні не діють або постійно змінюються.
Ефективне правове супроводження адміністративної реформи передбачає подальшу систематизацію адміністративного законодавства, насамперед шляхом його кодифікації. Оскільки здійснити кодифікацію норм адміністративного законодавства одночасно і в одному акті об’єктивно неможливо, доцільно здійснити поетапну кодифікацію за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання. Кожний етап цього процесу має завершуватися підготовкою окремих частин майбутнього узагальнюючого Адміністративного кодексу України у вигляді відповідних томів (або «книг»), що повинні мати кодифікований характер і можуть називатися відповідними «кодексами» Наголосимо, упорядкування адміністративного права може здійснюватися шляхом видання кодифікованих актів за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання[1].
2. Правила вигулу домашніх тварин у містах, як складова Кодексу про громадський порядок
Правила вигулу тварин спрямовані на забезпечення безпеки життя та здоров'я людей, укріплення моральності та гуманності суспільства, захист від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав. Правила поширюються на відносини, що виникають у зв'язку з утриманням тварин та поводженням із ними фізичних та юридичних осіб.
Фізичні та юридичні особи, які утримують тварин, зобов'язані суворо дотримуватися вимог Законів України "Про захист тварин від жорстокого поводження", "Про тваринний світ", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про ветеринарну медицину", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про захист населення від інфекційних хвороб" та інших нормативно-правових актів України, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин, в тому числі через жорстоке поводження з ними або їх жорстоке умертвіння.
Утримання, вигул та поводження з тваринами ґрунтується на таких принципах:
- жорстоке поводження з тваринами є несумісним з вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині;
- забезпечення умов життя тварин, які відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям;
- право власності та інші речові права на тварин у разі жорстокого поводження з ними можуть бути припинені відповідно до Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження";
- заборона жорстоких методів умертвіння тварин, у тому числі отруєння тварин;
- відповідальність за жорстоке поводження з тваринами;
- утримання і поводження з домашніми тваринами без мети заподіяння шкоди як оточуючим, так і самій тварині;
- забезпеченням безпеки життя та здоров'я людей при утриманні тварин;
- дотримання санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил при утриманні і поводженні з тваринами;
Домашніх тварин дозволяється утримувати:
- у квартирах, де проживає одна сім'я (за умови згоди всіх членів сім'ї), а також в будинках у кількості не більше трьох дорослих особин, при можливості забезпечення тваринам належних умов утримання;
- у квартирах, де проживає кілька сімей, – лише за письмовою згодою всіх повнолітніх мешканців квартири. При цьому не дозволяється утримувати домашніх тварин у місцях загального користування;
- у "зоокутках" дитячих, освітніх, наукових, санаторно-курортних і оздоровчих закладів – з дозволу відповідного органу за погодженням з органами державної санітарно-епідеміологічної служби та ветеринарної медицини;
- у вільному вигулі на ізольованій, добре огородженій території (в ізольованому приміщенні) на прив'язі або без неї;
- юридичними особами: для охорони – в обладнаних приміщеннях або на прив'язі. Сторожові собаки випускаються на територію лише після закінчення робочого дня, коли робітники та відвідувачі покинули територію;
- юридичними особами: для дослідної мети – у вольєрах, біологічних клініках (віваріях) або в розплідниках.
Особи, які утримують домашніх тварин, мають право з'являтися з ними поза місцями їх постійного утримання (супроводжувати їх). Супроводжувати домашню тварину може особа, яка досягла 14-річного віку. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.
Особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити:
- безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною;
- безпеку супроводжуваної домашньої тварини;
- безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою.
У місцях масового скупчення людей, у тому числі в транспорті, собаки повинні знаходитися на короткому повідку і в наморднику, а маленькі собаки – в закритих контейнерах або на руках у власника. В інших громадських місцях собаки можуть знаходитися на вільному повідку. В інших місцях дозволено вільний вигул собак за умови дотримання вимог, встановлених цими Правилами. Під час переходу через вулиці і поблизу магістралей особа, що здійснює вигул собаки зобов'язана узяти її на короткий поводок, щоб уникнути дорожньо-транспортних подій і загибелі собаки на проїжджій частині.
Ввезення та розведення собак з підвищеною агресивністю -забороняється.
Особі, яка утримує домашню тварину, дозволяється: 1) виводити собак з жилих та інших приміщень, а також ізольованих територій в загальні двори або на вулицю на повідку з прикріпленими до нашийника ідентифікуючими позначками (кличка собаки, прізвище, адреса та телефон особи, яка її утримує) і в наморднику, крім собак дрібних порід, згідно з додатком 2 до Правил утримання тварин у місті Луцьку, у ветеринарних паспортах яких зроблено відповідну відмітку; 2) безплатно провозити з собою у міському громадському транспорті дрібних звірів і птахів у клітці, кота, собаку в наморднику з коротким повідком за наявності відповідних документів на них; 3) вигулювати собак в місцях, спеціально відведених для цієї мети виконавчим комітетом Луцької міської ради; 4) захоронювати домашніх тварин на спеціальних кладовищах тварин.
Особа, яка утримує домашню тварину, зобов'язана:
- забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям, відповідно до вимог Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження", дбати про домашню тварину, людяно поводитися з твариною, не залишати її без догляду, забезпечити їй достатню кількість їжі та постійний доступ до води;
- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного утримання), та норм співжиття;
- прибирати за нею екскременти на будь-якій території, включаючи під'їзди, сходові клітки, ліфти, а також дитячі майданчики, доріжки, тротуари;
- забезпечувати своєчасне надання домашній тварині ветеринарних послуг (обстеження, лікування, щеплення тощо);
- мати на тварину ветеринарні паспорти;
- щороку доставляти собак, а у випадках, коли ветеринарна служба визнає за необхідне, також котів та інших тварин, у ветеринарну установу для огляду, імунізації проти сказу і лікувально-профілактичних обробок;
- повідомляти протягом 5-ти днів ветеринарну установу, що обслуговує даний район, про придбання собаки, кота чи дикої тварини, а також про переїзд з ним в інший населений пункт;
- про захворювання собаки, кота та інших тварин негайно повідомляти ветеринарну установу;
- негайно повідомляти заклади охорони здоров'я і ветеринарної служби про випадки укусу або травмування собакою, котом людини, свійської чи домашньої тварини, а також доставляти у ветеринарну установу собак і котів, які покусали людей чи тварин, або заподіяли їм травми, для огляду і карантинування протягом 10-ти днів, а покусаних тварин – для огляду і лікування;
- тримати сторожових собак на прив'язі і спускати їх з прив'язі лише в закритих дворах, що виключає можливість втечі, про наявність собак застерігати написом на будинках, дворах і на вулицях;
- здавати домашніх тварин до притулків в разі неможливості або небажання подальшого утримання цих тварин;
- забезпечити наявність на домашній тварині нашийника з ідентифікуючими позначками (кличка тварини, прізвище, адреса та телефон особи, яка утримує домашню тварину);
- сплачувати кошти за житлово-комунальні послуги за утримання собак, котів та диких тварин згідно з тарифами;
- запобігати неконтрольованому розмноженню домашніх тварин;
- у багатоквартирних житлових будинках забезпечувати тишу – не допускати гавкання та виття собак з 23.00 до 7.00 години.
- відшкодувати матеріальні та моральні збитки, що нанесені тваринами громадянам у встановленому чинним законодавством України порядку.
Органи внутрішніх справ та управління муніципальної поліції здійснюють нагляд за дотриманням порядку вигулу домашніх тварин (собак) у громадських місцях та вживають відповідні заходи у разі порушення законодавства про порядок поводження й утримання домашніх тварин, у тому числі, норм про жорстоке поводження з тваринами.
Контроль за додержанням цих Правил та території міста Луцька здійснюється відділом екології, органами внутрішніх справ, органами державного ветеринарного нагляду, комунальними підприємствами, які здійснюють обслуговування житлового фонду та прибудинкових територій, органами самоорганізації населення, громадськими інспекторами з охорони навколишнього середовища та громадськими організаціями, статутною метою яких є захист тварин від жорстокого поводження.
В сучасній юридичній літературі та чинному законодавстві не склалася єдина думка щодо поняття “громадський порядок”, що спричиняє певні труднощі у сфері охорони та забезпечення громадського порядку. Зокрема, відсутність загально визнаного поняття “громадського порядку” в правовій науці тягне за собою неадекватність у сфері законодавчого забезпечення протидії посяганням на громадський порядок (кримінальне та адміністративне законодавство по різному визначають об’єкт посягання на громадський порядок). Реалії сьогодення вимагають від юридичної науки виробити адекватне поняття “громадський порядок”, що матиме не лише важливе теоретичне значення, а й суттєве практичне значення. Теорія права дає змогу стверджувати, що громадський порядок у широкому розумінні – це вся система суспільних відносин, що склалися в даному суспільстві, тобто, це система урегульованих правовими та іншими соціальними нормами суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності в державі, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян. В свою чергу, необхідність створення вказаного режиму життєдіяльності обумовила виникнення держави, тобто важливим елементом громадського порядку в широкому розумінні виступає громадський порядок в політико-правовому розумінні, без якого неможливе упорядковане та системне життя людей в державі. Громадський порядок у вузькому, або поліцейському, розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян в громадських місцях, вільне використання ними своїх прав і свобод, а також упорядження громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян. Це не звужене поняття, а таке, що має об’ємний зміст і виступає у різних формах.
Громадський порядок – це масштабна та всеохоплююча категорія. Фактично кожне правопорушення і кожний злочин мають своїм об’єктом, якщо не прямим, то побічним, громадський порядок, тому що кожне правопорушення і кожний злочин мають антисуспільний або, інакше кажучи, антигромадський характер. Таким чином, громадський порядок виступає як певна стійка система взаємопов’язаних і утворюючих цілісну єдність ознак-елементів, основу якої складають безпека та правомірна поведінка громадян в громадських місцях, громадський благоустрій, охорона громадського порядку спеціальними органами.
Автори: Кривицький В., Нехай М., Рак Д., Марков Ю.
0 коммент.:
Отправить комментарий